Шевченкові музи

Тарас Григорович Шевченко – талановитий поет, модний художник, любитель рому і сигар, справжній поціновувач театру, бажаний гість на балах і в аристократичних салонах і пристрасний шанувальник жіночої статі.

Найцікавіші, найосвіченіші й найкрасивіші жінки просто не могли не відповідати йому взаємністю – вони любили його, поклонялися, боготворили і були для нього музами…

Протягом усього життя він закохувався пристрасно і самозабутньо, писав портрети, присвячував поеми і вірші, мріяв, страждав, втрачав віру в любов і знову закохувався.

Хто ж вони, ті жінки, які були музами його життя? Щоб згадати про Шевченка не як про великого поета, а як про звичайну людину, чоловіка, що шукав серед жінок свою єдину, мріяв про кохання, свій дім та велику родину, працівники бібліотеки-філії №6 запросили членів клубу «Фітовітальня» на літературно-поетичну годину «Шевченкові музи».

З розповіді бібліотекарів присутні дізналися, що Шевченко любив жінок, закохувався в них, але жодна так і не стала любов’ю його життя. Проте серед них були ті, хто став музою поета: Оксана Коваленко, Ядвіга Гусиковська, Амалія Клоберг, Ганна Закревська, Варвара Репніна, Катерина Піунова. Претенденткою на шлюб з Тарасом була і чарівна наймичка – Харитина Довгополенко, а в останні роки життя митця його музами були Марія Максимовичта Марко Вовчок.

Лукерія Полусмак – останнє кохання поета. Лукерія уявлялася для Тараса, як остання соломинка, як особистий порятунок від самотності та надія на створення теплого сімейного щастя, але, на жаль, все виявилося не так просто. Саме вона до останніх днів доглядала за могилою Тараса на Чернечій горі, хоч дружиною його так і не була.

Присутні переглянули відео «Шевченко і жінки». У читальній залі книгозбірні звучали вірші Тараса Шевченка, присвячені його музам, які читали учасники заходу. Увазі користувачів представлена книжкова виставка «Зоря Шевченкова горить, до волі й правди людство кличе».

Не судилося Тарасу Шевченку знайти спокій у сімейному житті. І як стверджують біографи: «проблема була не тільки у взаємній симпатії, а й в тому, що колишній кріпак Шевченко все життя так і не міг визначитися, до якого ж класу він належить».

Людмила Романюк.