Володимир Іванців: крізь роки у пам’яті і в слові

У переддень 90-річчя від дня народження Володимира Опанасовича Іванціва в бібліотеці-філії № 4 сімейного читання панувала особлива атмосфера піднесення й смутку, пошани й світлої печалі.

Саме таким був вечір-спомин «Вернутися дощем», присвячений видатному письменнику-краянину − людині, яка переступила межу вічності, але залишила по собі добру пам’ять, щиру любов і вагомий слід в історії рідного краю.

Володимир Опанасович Іванців − письменник, літературний критик і перекладач, автор поетичних, сатиричних, публіцистичних та літературно-краєзнавчих книг.

Захід став щирою даниною пам’яті видатному білоцерківцю, чия творчість і сьогодні знаходить відгук у серцях читачів.

Присутні прослухали розповідь фахівчині книгозбірні про життєвий і творчий шлях Володимира Іванціва. Учасників заходу зворушила презентація, у якій оживали рідкісні сімейні світлини письменника: маленького хлопчика, ще зовсім немовляти, школярика, студента, юного літератора. Сторінки його життя відкривали не лише відомого письменника, а й людину зі своїми мріями, прагненнями та життєвими дорогами.

Незабутнім моментом зустрічі стала розповідь місцевої журналістки, письменниці та просвітительки Таїни Братченко. Пані Таїна з особливою теплотою поділилася спогадами про свого наставника, зізнавшись, що пишається тим, що мала можливість навчатися у Володимира Опанасовича. Її розповідь про особисті зустрічі, мудрі настанови та людські вчинки письменника торкнулася найтонших струн душі кожного присутнього. Адже справжній учитель залишає по собі не лише знання, а й частинку власного серця, яка продовжує жити в його учнях. Пані Таїна подарувала книгозбірні книгу Володимира Іванціва «Берег любові», яка вийшла друком після його смерті. Книга була надрукована завдяки старанням та редагуванню вдячної учениці.

У книгозбірні звучали й улюблені вірші Володимира Іванціва − ті, що найбільше припали до душі учасникам заходу. Особливо приємно було слухати поезії у виконанні юних читачів, адже письменник прагнув спілкуватися з молоддю, виховувати свідомих українців, справжніх патріотів своєї країни, які шанують рідну мову, пишаються своїм народом, історією та походженням.

Володимир Опанасович вірив у силу рідного слова, у важливість національної свідомості та духовного зв’язку поколінь. І сьогодні його творчість продовжує виконувати цю важливу місію − об’єднувати людей навколо українського слова, любові до Батьківщини й поваги до власного коріння.

Атмосферу незримої присутності письменника підкреслював букет улюбленої ним калини − яскравої, багатобарвної, особливо красивої восени. А коли залунала улюблена пісня Володимира Опанасовича «Стоїть гора високая», зустріч наповнилася тихою щемливою ніжністю.

Минають роки, змінюються покоління, та є люди, пам’ять про яких не здатен стерти час. Вони залишаються з нами у своїх книгах, у добрих спогадах, у словах, що підтримують і надихають, у серцях тих, кому передали свою любов до рідної землі.

Зоя Чутковська.