Квітуча душа Катерини Білокур

«Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети. І вона на їх життьовім шляху усякі перешкоди-незгоди підсовує, але сильних духом не зламає ніщо». Ці слова належать знаній українській художниці Катерині Білокур, яка зуміла своїм талантом підкорити цілий світ, але розуміння найрідніших – батьків, так і не знайшла.

З нелегким життям художниці-самоучки, якій Бог дав великий дар, та не дав людського щастя бібліотекарі філіалу №10 ознайомили своїх читачів під час літературно-мистецького альманаху «Квіти як люди – живі, мають душу».

Близько до серця сприйняли читачі розповідь про життя та творчість талановитої жінки, яка була «чужою серед своїх», але сильних духом не зламає ніщо… Катерина Білокур все життя прожила в селі Богданівка Яготинського району Київської області, де земля пещена найулюбленішими моделями художниці – квітами. Вона ніколи не зривала їх (малювала з натури), бо вірила, що «кожній зірці на небі відповідає квітка на Землі». «Квіти за тином», «Польові квіти», «Квіти на блакитному тлі», «Півонії», «Цар Колос», «Буйна»… – ці та інші картини зміняли на екрані одна одну і ніби просилися до рук присутніх. Ц квіти зачаровували і виокремити якусь одну просто неможливо. А ще ж є неперевершені натюрморти, портрети… Це справді роботи майстра високого класу. І недаремно її картини вразили у 1956 році Пабло Пікассо, який не сприймав тодішнього сучасного мистецтва, а Катрю Білокур назвав «геніальною». Сподобалися всім поезії Василя Голобородька «Катерина Білокур: виготовлення пензлика» і «Катерина Білокур: завивання вінка». Розповідь бібліотекаря гармонійно доповнив відеофільм «Катерина Білокур. Послання» (режисер Ольга Самолевська), що розчулив усіх без винятку присутніх, які сказали про художницю такі слова: «Яка ж тяжка її доля! До сліз…».

Картини Катерини Білокур – це найчистіша пісня серед пісень, квітучий розмай української землі, які залишаться в людській пам’яті і на віки.

Ганна Нагорна.