Світлій пам’яті П.І.Красножона присвячується

Побачила світ нова книга білоцерківських краєзнавців Євгена Чернецького та Ольги Гурковської «Красножони», присвячена світлій пам’яті Петра Івановича Красножона, якому 18 травня виповнилося б 60 років.

Книга присвячена старовинному роду Красножонів. Розглянуто згадки про Красножонів у науковій літературі, вперше видано джерела про їхній дворянський статус. Окремі частини видання присвячені Красножонам з Ядлівки та Свірка. У додатку наведені біографічні відомості та спогади про Петра Івановича Красножона.

Видання адресоване дослідникам та шанувальникам українських родів.

Пропонуємо вашій увазі вступ до книжки Є.Чернецького, О.Гурковської «Красножони».

Вперше мою увагу до історії і родоводу Красножонів привернув Петро Іванович Красножон. Він був надзвичайно відданий ідеї збереження і збагачення родової пам’яті. Незважаючи на величезну завантаженість на посаді директора Білоцерківського міської централізованої бібліотечної системи, а потім начальника відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради він щорічно багато раз їздив до рідного Свірка на Чернігівщині і за життя батьків, і після того, як вони відійшли у засвіти.

Хутір Свірок, що лежить поблизу с. Хлоп’яники у Сосницькому районі Чернігівської області був для Петра Красножона справжнім життєвим магнітом. З кожних відвідин рідних місць Петро Іванович привозив чимало світлин з тамтешніми краєвидами, перекази, спогади про пам’ятки Свірка, які жодним чином не позначені на місцевості, незрозумілі слова з місцевої говірки і потужну енергетику рідної землі, яка ще довго допомагала йому долати щоденні труднощі.

Відкриваючи будь-яку історичну чи краєзнавчу книжку, що стосувалася Чернігівщини чи взагалі Лівобережжя, Красножон завжди сподівався знайти там бодай згадку про рідні місця. У Чернігові він домовлявся і таки отримав копію синодика Хлоп’яницької церкви XVIII століття. Він особисто копіював у Хлоп’яницькій сільській раді різні документи, які мали б допомогти в написанні історії Свірка, в якому милі його серцю хати все частіше порожніли, а з їхніми мешканцями у небуття відходила оригінальна побутова і світоглядна культура цього куточку Чернігівського Полісся.

Це дуже боліло Петру Івановичу. Його прагнення будь-що зберегти хоча б відлуння рідного краю, яким він пам’ятав його ще з дитинства, реалізувалося в створенні Чернігівського земляцтва у Білій Церкві та підтримці цього руху в Україні. На жаль, після трагічного 21 травня 2015 р. досі ніхто не зміг підхопити цю справу, хоча чернігівців у Білій Церкві не бракує.

Ще за життя Петра Івановича наші пошуки джерел про Красножонів привернули увагу до с. Ядлівка, яка після відродження з попелища, влаштованого нацистами, носить назву Перемога (у Баришівському районі Київської області). Саме про ядлівських Красножонів збереглися найдавніші документи, що сягають XVII–XVIII століть. Невдовзі з’ясувалося, що прабабця моєї дружини Ольги Гурковської ядлівчанка Марфа Дмитрівна Довбенко, яку поглинув морок Голодомору, була уродженою Красножон і це ймовірне, хоча й дуже далеке рідство було темою не однієї бесіди з Петром Івановичем.

Значно пізніше подібне усвідомлення прийшло і до мене. Справа у тому, що на теренах Васильківського повіту Красножони мешкали на початку ХІХ ст. у селах Безпечна (зараз у Сквирському районі) та Трушки (зараз у Білоцерківському районі) . Маючи чимало предків саме у Безпечній, можна не сумніватися, що у якийсь спосіб мої родові лінії перетнулися з тамтешніми Красножонами.

Звичайно, повстає питання: чи всі Красножони є родичами і походять від одного предка? Статистичні дані свідчать, що носії цього прізвища утворюють дуже компактну антропонімійну спільноту, тобто – простіше кажучи – їхнє прізвище належить до рідкісних. Станом на початок 2000-х років в Україні було зареєстровано лише 1092 повнолітніх громадян з прізвищем Красножон. Для порівняння наведемо дані про кілька поширених прізвищ:

Шевченко – 158462,

Коваленко – 134291,

Петренко – 63422,

Павленко – 57039 .

Ці дані є дуже промовистими, проте, спираючись на власний науковий досвід, можу впевнено констатувати, що на підставі самих лише писаних джерел знайти відповідь на питання про спільне родове походження Красножонів неможливо. Ще років 50 тому можна було б взагалі визнати, що наука безсила перед такими викликами. Натомість зараз, коли генеалогічні дослідження з допомогою тестування ДНК вже охопили мільйони людей по всьому світу, на це питання дуже легко отримати вичерпну і остаточну відповідь. Ми сподіваємося, що серед Красножонів знайдеться достатньо висококультурних особистостей, для яких пам’ять і шана предків не є лише порожніми словами.

Біла Церква, 5 травня 2018 р.

Євген Чернецький.