Поезія й життя нероздільні

Кожна епоха народжує своїх Лицарів Слова – митців, чиє життя не просто переплітається з творчістю, а стає її безкомпромісним продовженням. Напередодні дня народження видатного земляка, поета, перекладача, критика та будівничого українського відродження Володимира Опанасовича Іванціва, в бібліотеці-філії №6 проведено літературний портрет «Поезія й життя нероздільні» для фахівчинь клубу «Фітовітальня».

Фахівчині книгозбірні Людмила Романюк та Анастасія Герасьова розповіли присутнім про життєвий і творчий шлях письменника. Народившись у родині репресованого священника, Володимир Іванців із дитинства ніс у серці генетичний код українського спротиву. Довгі роки пан Володимир працював інженером на заводі «Білоцерківсільмаш», де згодом очолив багатотиражну газету.

Бібліотекарки наголосили, що поезія Володимира Іванціва – це не солодкі римки для розваги, а глибока філософія національного відродження. Водночас його літературна критика завжди діяла як гострий скальпель, покликаний безжально лікувати хронічні хвороби національної ментальності й повертати історичну пам’ять.

Окрему увагу під час заходу приділили перекладацькій діяльності ювіляра. Володимир Опанасович прагнучи інтегрувати найкращі зразки світової культури в український контекст, відкривав нові обрії.

Неймовірну атмосферу в залі створило читання творів письменника. У виконанні фахівчинь книгозбірні піднесено звучали знакові поезії автора: «День дитинства», «Ні за чим не пошкодую», «Поглянь на себе у своїй сльозі», «Український терпець», «Окраєць часу» та пророча поезія «FINITA», опублікована автором у соцмережах за два дні до того, як він відійшов у вічність.

Учасники заходу дізналися, що Володимир Іванців був членом Національної спілки письменників України. За вагомий внесок у збереження культурної спадщини, зокрема, за висвітлення страшної трагедії Голодомору 1932–1933 років нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Мав багато інших відзнак та нагород.

У книгозбірні була оформлена книжкова виставка «Людина незвичайної долі». На виставці представлені поетичні збірки В.Іванціва, його переклади, літературна критика, а також архівні матеріали та світлини, що яскраво ілюструють життєвий та творчий шлях видатного майстра слова.

Вірші Володимира Іванціва були покладені на музику. Справжньою емоційною кульмінацією та яскравим фінальним акордом заходу стало прослуховування пісні про перлину Білої Церкви – дендропарк «Олександрія» (музика відомої білоцерківської композиторки Тамари Павленко).

Володимир Іванців залишив по собі не лише томи вишуканої лірики, влучних сатиричних епіграм та глибокої есеїстики. Він залишив справжню школу – плеяду вихованців заснованої ним відомої літературної студії «Заспів», а також тисячі дорослих, вдумливих читачів. Завдяки його слову та просвітницькій праці покоління білоцерківців навчилися мислити деколонізовано, вільно та шляхетно. Його поетичний соборний дзвін продовжує лунати над Пороссям, нагадуючи кожному з нас: життя минає, але Слово, вистраждане чесним серцем, назавжди залишається жити у вічності.

Надія Гаврилова.