Від дописів до книги

Поки про село пишуть книги – воно живе. Не лише на мапі, а й у людській пам’яті.

Саме про це говорили в бібліотеці-філії №1 для дітей під час презентації книги журналістки, волонтерки білоцерківки Лесі Поліщук «#Дуліцьке».

На теплу й щиру зустріч завітали бібліотекарки, друзі авторки, фахівці Управління культури і туризму, читачі бібліотеки та всі, кому небайдужа історія рідного краю.

«#Дуліцьке» − це не просто збірка оповідань. Це книга про людей. Про пам’ять. Про місце, де кожен будинок, кожна вулиця й кожна людська доля зберігають часточку нашої спільної історії. Через прості життєві розповіді авторка нагадує: історія твориться не лише визначними подіями, а й щоденними радощами, переживаннями, втратами й надіями звичайних людей.

Цінним є те, що сьогодні дедалі більше українських авторів звертаються до історії своїх сіл і містечок. Адже саме так зберігається культурна пам’ять, формується відчуття приналежності до рідної землі й усвідомлення того, що локальна історія – невід’ємна частина історії всієї України. Ця книга ще раз доводить: навіть маленьке село може мати великі історії, а література допомагає побачити справжню цінність у людях, які живуть поруч.

Особливо зворушливо було почути враження гостей зустрічі, які вже встигли прочитати книгу. Вони відзначали її щирість і правдивість, живу мову, теплоту розповідей та особливу здатність авторки помічати велич у звичайному житті. У кожній історії читачі впізнавали знайомі почуття, людей і події, які відгукуються в серці.

Присутні привітали Лесю Поліщук із важливою подією – виходом її першої книги. Це особливий творчий крок, що став втіленням багаторічної журналістської праці, любові до рідного краю та бажання зберегти для майбутніх поколінь людські історії, які не повинні бути забутими.

Під час презентації авторка прочитала кілька оповідань зі збірки. Їхнє звучання було особливо проникливим, адже кожен текст оживав у її виконанні, викликаючи щирі емоції та роздуми.

Сьогодні соціальні мережі часто асоціюються зі швидким споживанням інформації. Але «#Дуліцьке» − приклад того, як дописи, народжені в онлайн просторі, можуть отримати друге життя на сторінках книги й залишитися з читачем надовго.

Поваги заслуговує рішення авторки спрямувати всі кошти, виручені від продажу книги, на потреби Збройних Сил України. Це ще одне свідчення того, що слово також може бути підтримкою, а книга – не лише зберігає пам’ять, а й допомагає тим, хто сьогодні боронить нашу державу.

Щиро бажаємо кожному, хто розгорне «#Дуліцьке», знайти в ній щось своє: теплі спогади, знайомі емоції, нові відкриття або ще одну причину любити свій рідний край.

Дякуємо пані Лесі за щиру книгу та зичимо натхнення й реалізації нових творчих проєктів!

Тетяна Качанова.