«Сховатися од долі – не судилось…»

Театр, сцена – це відображення людського життя, людських емоцій і доль… А життя і доля актора, артиста – які вони? На сцені митці проживають сотні життів, а що вони відчувають, вийшовши з театру?... Більше 50 років свого життя віддав служінню в Київському академічному обласному музично-драматичному театру ім. П.Саксаганського заслужений артист України Володимир Олександрович Рєпін, якому 3 липня виповнилося б 90 років.

«Живучи в театрі,/ де сцена гортає героїв,/ де волосся і грим насувають на образ печать,/ я люблю перевтілитись в те, що зветься – собою, і не можу від імені тих не звучать» (С. Губерначук). Ці слова ніби про знаного і любимого актора, відданого білоцерківця, напередодні ювілейного дня народження якого в бібліотеці-філії №10 був проведений театральний вечір-спогад «Театр – як життя… Моє життя».

Про талановиту особистість, митця, прекрасну людину говорили шановні гості зібрання. Про дружбу, тісну співпрацю «Поет-Артист» над образом Івана Мазепи розповів автор роману «Сповідь Мазепи» Андрій Гудима. І коли вже ми говоримо про літературу, то не всі знають, що Володимир Олександрович Рєпін написав 2 книги: «Театр як життя» (про історію театру в Білій Церкві) та автобіографічну – «Шлях до сцени», ці книги є затребуваними серед читачів.

Директор театру (2006-2018 роки) В’ячеслав Усков та актор, провідний майстер сцени Валерій Войтов з хвилюванням пригадували про перше знайомство з Артистом, про його вимогливість до себе, про відчуття партнера, про відданість театру і працю до самопожертви, про батьківську любов до молоді… Адже завдячуючи підтримці В.Рєпіна В’ячеслав Валентинович формувався як керівник, а молоді актори робили свої перші театральні кроки на сцені під впливом «рєпінського театрального духу». Для кожного, незалежно від віку, він знаходив добре слово.

Його «кожне слово, кожен світлий образ в одкритім серці залишає слід…» – саме так про Володимира Олександровича, як актора, інтелігента, справжнього чоловіка говорила найактивніша глядачка Тетяна Савенко.

Щемними були спогади Наталії Рєпіної, доньки актора: «Як батько був надзвичайним», «Який зберігав дитинство і юності все мудрість додавав…». Володимир Олександрович все пам’ятав до останньої хвилини і дуже хвилювався за Наталю і сина Віталія. Запах гастрольної татової валізи відчувається і до цього часу, а друзі Наталії навіть через 40 років пам’ятають неперевершений розсольник дяді Володі. А скільки проведено днів з батьком за лаштунками театру…

На жаль, це вже лише спогади. Фото, відео… Але білоцерківці пам’ятають Володимира Рєпіна.

Акторам завжди аплодують. В останню путь їх також проводжають оплесками. Тож ще за життя «Аплодуйте акторам. Завжди аплодуйте акторам. Не шкодуйте долонь…».

Ганна Нагорна.