Участь міської ЦБС у реалізації проекту «Формування патріотизму та національної гідності серед молоді Білоцерківщини через вивчення українського визвольного руху на території краю (1941–1945 рр.)»

Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська міська централізована бібліотечна система підтримала ініціативу Білоцерківської міської громадської молодіжної організації «Фонд підтримки молодіжної політики» щодо участі в конкурсі, який оголошений Управлінням молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Київської обласної державної адміністрації по реалізації проекту «Формування патріотизму та національної гідності серед молоді Білоцерківщини через вивчення українського визвольного руху на території краю (1941–1945 рр.)».

 

В рамках реалізації проекту провідний редактор відділу інформаційно-краєзнавчої роботи, кандидат історичних наук Бурлака С.І. разом із учнями Білоцерківського навчально-виховного об’єднання «Ліцей  МАН» відвідали с. Іванівка Ставищанського району з метою пошукової роботи, зустрілися із учителем історії місцевої школи Н.А. Карпенко, ветераном праці М.І.Демченком та іншими мешканцями села.

 

В цьому селі під час Другої світової війни відбувалися події пов’язані з українським визвольним рухом. Про них писала учасниця українського підпілля ОУН на Київщині Людмила Фоя в своєму оповіданні «Молодь Східних Українських земель в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу», уривок з якого подаємо нижче:

 

«…Недалеко Ставищ є село Янишівка на цвинтарі якого спочивають останки сл. п. Івашка Андрія, що загинув на посту борця-революціонера в боротьбі з німецькими окупантами. Андрієм його знали в селі Янишівка, в якому він виріс, а члени ОУН знали його, як свого окружного провідника під псевдом «Степового». Загинув він в бою з німцями в с. Бакалах над Россю, води якої бережно схоронили від німецьких зайдів його тіло, яке віднайшли його односельчани і з любов’ю поховали у себе на цвинтарі. Не було багато розмов та промов над могилою покійного. Всього декілька слів сказав його старий батько. Він сказав за що боровся його Андрій і за що загинув. Незважаючи на непогоду та весняний дощ, це було в квітні 1943 р., люди з сусідніх сіл прийшли віддати останню шану покійному.

 

А через рік рядом з «Степовим» поклали у могилу доньку його сестри 20 літню Шевчук Віру. Смерть любимого дядька, що не на багато був від неї старший, запалила ще більше Віру до боротьби. Зимою 1943 – 1944 р., коли переходив німецько-большевицький фронт, Вірі та ще одному другу з села Гребінок було доручено доставити кулемет та іншу зброю в село, що було в декількох кілометрів від її Янишівки. В Янишівці були вже большевики і, виконуючи завдання Віра не знала, що в Потіївці, куди мали вони тримати напрям, були ще німці, які затримали приїжджих. Господар хати, до якої німці ввели затриманих, через 2 м. розповідав, як німецький офіцер, вказуючи на зброю, що знайшли в санях, щось дуже кричав. Господар міг розібрати лише слово «партизан». Це обурило дівчину, яка дивлячись в вічі смерті заявила йому: «Так, партизан. Але знай, німаку, що не большевицький, ні , а український, український!» Для німця це було все рівно ві н розстріляв Віру і того друга, що був з нею. Останніх хвилин життя цих друзів господар не бачив – його не випустили з хати. Після відходу німців селяни Потіївки поховали побитих. Лише через 2 м. сім’я Віри віднайшла її тіло і поховала в рідній Янишівці, рядом з «Степовим». Її старша сестра Надія, не володіючи собою від втрати сестри, не пустила до тіла покійної односельчан, що були в червоній партизанці, а на запропонування взяти на похорони духовий оркестр заявила: «Що вам потрібно? Вона за своє життя вас не любила і не хочу нічого від вас для неї після її смерті. Будемо ховати її з священиком». За це большевицькі елементи села агітували односельчан Віри бойкотувати похорони покійної, а Надія, переслідувана ними, повинна була залишити рідне село».

 

Вл. інф.