Бабин Яр – подих вічного болю

29-30 вересня 1941 року – дні, які назавжди залишили кривавий слід в історії людства. Саме тоді в окупованому нацистами Києві розпочалися масові розстріли мирного населення в Бабиному Яру. За лічені дні тут було вбито понад 33 тисячі євреїв. Та трагедія не обмежилася лише цими днями – Бабин Яр став братською могилою для десятків тисяч людей різних національностей, серед яких – українці, роми, військовополонені, учасники опору та діячі культури.

З нагоди Дня пам’яті трагедії Бабиного Яру в бібліотеці-філії №6 проведено літературно-історичний репортаж «Могильний вітер з тих ярів повіяв…» біля тематичної книжкової виставки «Бабин Яр: без права на забуття». На виставці представлені художні та документальні твори, які розповідають про ті жахливі події – свідчення, що змушують задуматися, пам’ятати й ніколи не допустити подібного знову.

Під час заходу бібліотекарки розповіли відвідувачам про трагічні дні осені 1941 року, та про те, чому важливо зберігати пам’ять про ці події навіть через 84 роки. Особливо наголошено на факті замовчування трагедії радянською владою.

Не можна було не згадати і Олену Телігу – поетесу, патріотку, членкиню ОУН, яка загинула в Бабиному Яру в лютому 1942 року. Її образ яскраво змалював Валентин Чемерис у повісті «Амазонка». Її смерть – символ жертовності, безстрашності та гідності. Вона знала, на що йде, але не зрадила своїм ідеалам і любові до України.

Присутні дізналися, що перший пам’ятник у Бабиному Яру з’явився лише у 1976 році, і то без згадки про євреїв. Лише у 1991 році, до 50-річчя трагедії, було відкрито повноцінний меморіальний комплекс.

Трагедія Бабиного Яру – це не лише урок минулого. Це нагадування про те, до чого може призвести байдужість, ненависть і зневага до людської гідності. Це заклик бути людяними, толерантними, небайдужими. Це шанс не допустити повторення зла, що одного разу вже затьмарило небо над Києвом. Пам’ятаймо. Говорімо. Не мовчімо.

Надія Гаврилова.