18 травня ми всі – кримські татари…

Що є для мене Крим?.. Довга нічна дорога, пісні Славка Вакарчука й зворушливе посопування дітей на задньому сидінні автівки…

Ранкове сонце та безмежне море, яке заколисує і залишається з тобою назавжди.

Ще, Крим – це невеличке містечко в Середній Азії, сумні безпритульні віслючки на смітниках, заскорублі натруджені руки і колючий погляд чорних очей, що обпікає. Це фізичне відчуття страху, якого спочатку лякаєшся, усвідомлюючи згодом, що то генетична пам’ять народу, позбавленого домівки, рідних, навіть життя…

Крим – це карі очі моєї доньки та її кришталевий сміх, руде кошеня на руках у маленького сина.

Крим – це жах 2014-го – «зелені чоловічки», відчай і розгубленість… ненависть до російських загарбників та надія…

І, нарешті, увесь жах сьогодення – неприйнятні пропозиції «зрозуміти, пробачити» і … «знайти компромісні рішення».

Розумію, що Крим у кожного різний, але, особисто я, СВІЙ нікому, ніколи не пробачу і не подарую.

Олена Бульда.

• 803
• 2

Поділись з друзями: