Розвозчик Петро Іларіонович

Петро Розвозчик – член Національної спілки письменників України, заслужений учитель України, лауреат міської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член «Золотого фонду» Білої Церкви.

НародивсяПетро Розвозчик 13 серпня 1957 року в с. Вербовому Голованівського району Кіровоградської області в селянській родині.

У 1974 році закінчив Голованівську середню школу №1,а у 1980 р. –українське відділення філологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. З цього часу живе й працює Білій Церкві.

Працював учителем української мови та літератури (з 1980р. до 1999р.), завідувачем кабінетом української мови та літератури Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (1999-2003), методистом та начальником відділу довузівської підготовки і профорієнтації, старшим викладачем Білоцерківського інституту економіки та управління ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».

У 1997 році Петро Іларіонович став переможцем Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року». Нагороджений знаком «Василь Сухомлинський» у 2009 році.

Учасник ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти (2001), делегат позачергового ІV з’їзду Національної спілки письменників України (2004).

Член Національної Спілки письменників України з 1998 року.

Член «Золотого фонду» м. Біла Церква з 1997 року.

Автор збірок поезії «Коні волі» (1996), «На долонях подорожника» (1998), «Земля Світовида» (2004), «Ластівчине зілля» (2007), «Божий дарунок» (2008), «Сувій дороги» (2018).

Твори Петра Розвозчика публікувалися у колективному збірнику «Вітрила: молоді поети Київщини», антологіях, місцевій, обласній та всеукраїнській пресі.

Петро Іларіонович – співавтор довідника «Письменники Київщини», один з авторів навчально-методичного посібника «Література рідного краю».

У 2004 році за збірку поезій «Земля Світовида» П.І. Розвозчику присуджено Білоцерківську літературно-мистецьку премію імені Івана Нечуя-Левицького.