Андрій Дмитрович Гудима

Гудима Андрій Дмитрович народився 19 липня 1937 року в селі Слобода-Носковецька Жмеринського району Вінницької області в сім’ї колгоспників.

Початкову школу скінчив у рідному селі, середню – у сусідніх Носківцях. Після школи працював у колгоспі, на цегельному заводі. Служба в армії (1957-59рр.) проходила у Приморському краї Далекого Сходу, а за тим – перепідготовки у військових частинах. Військове звання – капітан.

Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут (1964) та аспірантуру (1971). Вчений агроном, кандидат сільськогосподарських наук. Працював агрономом, заступником голови колгоспу на Вінниччині (1964-1968) та викладачем, доцентом, завідувачем кафедри ботаніки і фізіології рослин у рідному вузі (1972-2006). З його участю як педагога і науковця підготовлено близько двадцяти тисяч фахівців сільського господарства. Автор кількох десятків наукових статей і методичних розробок з біології, ботаніки, фізіології рослин та екології.

Член Національної спілки письменників України з 1977 року. Пише українською мовою.

Автор поетичних збірок: «Брость» (1969), «Жниво» (1976), «Жайворонкова пора» (1977), «Позиція серця» (1984), «Родиземля» (1987), «Обличчя любові» (1995), «Настусині клопоти» (2008), «Очима болю і вустами гніву» (2009); романів у віршах «Устим Кармалюк» (1992), «Северин Наливайко» (1995), «Клекотіли орли» (1998), «Сповідь Мазепи» (2003), «Браїлівська рапсодія» (2019); збірки поем «Дзвони над Россю» (1988); книг поем та романів у віршах «Третє пришестя» (2013, 2014, 2014), «На вівтар волі» (1999), «З вогню і гніву» (2009), «Україна – це доля» (2020); романів «Чуже весілля» (1985), «Поклонитися любові» (1991), «Кара без вини» (1993), «Лихо не спить» (2000), «Під знаком біди» (дилогія, 2002), «Солодкі плоди гіркого кореня» (2003), «Тече до Бога моя сльоза» (трилогія, 2007), «Поза очима Мінерви» (два романи, 2011), «І зорі відлітають в ірій» (2012), «Заручники» (2013); повістей «Чорне сонце» (1993), «Хресна дорога» (1997, 2001), «Спокута» (2012); книги п’єс «І дзвони заридали...» (2008), «Піти від зла...» (2011); ескізів до літературного портрета Віктора Міняйла «Від ясних зір до квіту папороті» (2004), фотолітературного автопортрета «Шляхами долі» (2012); вибраних творів у 2-х (1996) та 4-х томах (2005-2006), у 7 томах (2015-2017).

Вірші та поеми перекладалися російською мовою.

Лауреат літературних та літературно-мистецьких премій: міської – імені Івана Нечуя-Левицького; обласних – імені Миколи Трублаїні та імені Григорія Косинки; Всеукраїнських – імені Івана Нечуя-Левицького, імені Михайла Коцюбинського та премії імені Олеся Гончара.

Дипломант конкурсу імені Аркадія Пархацького (Брянськ, РФ).

Нагороджений кількома медалями та орденом «За заслуги» III ступеня.

Приймав активну участь у громадському та культурно-мистецькому житті, обирався депутатом Білоцерківської міської ради двох скликань.

Почесний громадянин міста Біла Церква, занесений до її «Золотого Фонду».