Чорнобиля гіркий полин…

Чи чуєш ти, світе, як гірко ридає полин, як тяжко і тужно моєму народу болить… Чорнобиль… Його гіркий запах ось уже більше тридцяти років асоціюється у нас із небезпекою "мирного атому”. Ця трагедія увійшла в історію, як незагоєна рана на тілі України. Чорнобиль став зловісним знаком найсильніших саморуйнівних дій людини – те, що сталося з Україною у судний день Чорнобиля не має прецедентів у світовій історії, 26 квітня в пам’яті українського народу – це день Чорнобильського лиха, болю, диму і перестороги.

Напередодні цієї трагічної дати члени клубу "Вікторія” зібралися у центральній бібліотеці, щоб віддати шану героям Чорнобиля та всім, хто постраждав від цієї катастрофи.

Працівники бібліотеки підготували літературно-поетичну композицію "Пам’ять Чорнобиля − пам’ять болю”, нагадавши присутнім про жахливі події тієї квітневої ночі, згадали поіменно героїв-пожежників, які першими вступили у вируюче полум’я, заступивши собою весь світ від атомної біди, розповіли про масштаби соціально-екологічної катастрофи, спричиненої аварією на ЧАЕС, висловили сподівання, що наш терплячий, працьовитий український народ відродить Матінку-Землю, вилікує її зранене тіло.

Бібліотекарі Олена Стельмах, Ольга Соломаніна, Любов Вилегжаніна прочитали вірші про Чорнобиль Миколи Сингаївського, Ліни Костенко, Надії Гаврилюк, Петра Перебийноса, Тетяни Шарової.

Не втрачає щирої віри у краще майбутнє рідної землі і учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС полковник внутрішньої служби України у відставці Анатолій Скоробагатько, який завітав цього дня до бібліотеки, щоб поділитися з присутніми своїми спогадами про ті страшні дні. Тоді Анатолій Андрійович працював начальником Білоцерківської пожежної частини №4, а в ніч на 26-е квітня був призначений відповідальним черговим по Київській області. По тривожному дзвінку із Києва, за лічені хвилини був зібраний весь особовий склад частини, який на п’ятьох пожежних автомобілях вже о 6.30 прибув на місце аварії. До їх прибуття пожежу було ліквідовано, але величезний стовп диму, пилу, кіптяви вирвався з реактора і посунув територією України, Білорусі, Росії, північної Європи, розносячи смертельну радіацію.

Як зазначив Анатолій Андрійович, 90 % особового складу пожежних частин Білої Церкви по черзі були задіяні у ліквідації аварії. Особисто йому була довірена робота з подачі води для охолодження реактора. Також доводилося займатись дезактивацією прилеглої території, тушінням лісових пожеж навколо Чорнобиля. В екстремальних умовах доводилося охолоджувати зруйнований реактор. За 4 хвилини потрібно було підвезти воду, полити нею реактор та повернутися назад. Температура була настільки високою, що вода, випущена зі шлангів часто випаровувалася у повітрі, не долетівши до реактора, тому це потрібно було робити знову і знову. А щоб добратися до нього, доводилося буквально ногами відкидати шматки радіоактивного графіту, який розлетівся під час вибуху.

Частину пана Анатолія називали "відділенням смертників”. З болем та сльозами на очах ліквідатор поіменно згадав своїх побратимів, яких вже давно немає з нами…

На згадку про теплу цікаву зустріч, працівники бібліотеки подарували Анатолію Андрійовичу підбірку творів сучасних українських письменників, адже він так полюбляє посидіти з книгою у вільну хвилину.

Чим далі ми в часі від Чорнобильської катастрофи, тим, здавалося б, нам повинно менше боліти.

Та, на жаль, це не так. Кожна людина, якої хоч трохи торкнулася своїм лихим крилом ця біда, про неї ніколи не забуде.

Любов Вилегжаніна.

• 1 147
• 1

Поділись з друзями: