Театральна Біла Церква: невідомі сторінки історії (1941-1943 рр.)

(Презентація книги Сергія Бурлаки)

Протягом тривалого часу питання культурного і, зокрема, театрального життя на окупованих українських землях під час Другої Світової Війни залишалися поза увагою дослідників. Поодинокі згадки з’являлися лише як ілюстрації колаборації з окупантами. Тому не дивно, що поява нового наукового дослідження кандидата історичних наук, провідного редактора відділу інформаційно-краєзнавчої роботи КЗ БМР Білоцерківська ЦБС ім. П.Красножона, старшого наукового співробітника КЗ КОР Білоцерківський краєзнавчий музей Сергія Бурлаки «Театральна Біла Церква: невідомі сторінки історії (1941-1943 рр.) викликала неабиякий інтерес у громадськості міста. Презентація книги відбулася у Театр-Паласі 15 липня.

Дослідження історика ґрунтуються на документах Державного архіву Київської області, Галузевого Державного архіву СБУ, матеріалах газети «Дзвін» («Дзвін волі»), що видавалася в той час, спогадах сучасників, наукових статтях, в яких досліджувалося становище в сфері театральної діяльності на теренах України.

Сергій Іванович правдиво і переконливо розповів присутнім про політику нацистської влади у сфері сценічного мистецтва, наголосивши, що окупаційний режим не був зацікавлений у розвитку української культури. Підтримували вогник українського театру саме театральні діячі, включаючи до репертуару класичні твори: «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. Надзвичайно цікавою, за словами автора книги, була концертна діяльність артистів театру. На презентації у виконанні випускників Білоцерківської школи мистецтв №1Тетяни Нестеренко і Степана Петрішин-Канішевського прозвучали пісні, відомі у той період.

Український самостійницький рух та радянське підпілля також використовували театральну діяльність у своїх інтересах. Більшою мірою це вдалося українським націоналістам.

У своїй книзі Сергій Іванович знайомить читачів з родиною актора балетної групи Білоцерківського театру, провідника ОУН Олександра Кузьменка. У серпні-вересні 1943 року німці провели каральні акції проти місцевих націоналістів, багатьох з них було страчено. Олександру пощастило вижити, а його батько Семен Арсенійович помер у Воркуті в радянському таборі у січні 1945 року. Йому виповнилося лише 49 років. У 1947 році за сфабрикованими звинуваченнями у приналежності до ОУН на 10 років було засуджено і сестру Олександра – Ольгу.

Серій Бурлака наголосив, що під час війни Білоцерківський театр, який носив ім’я Тараса Шевченка, «зберіг самобутній стиль і став важливим фактором відвернення населення від жахів воєнного часу».

Катерина Волинець.