«Коли вмирають Солов’ї…»

Гаї… Анатолій Іванович та Галина Семенівна… Ще зовсім нещодавно вони разом чи поодинці, посміхаючись заходили до бібліотеки та школи, з однаковою щирістю спілкувалися з маленькими дітками та пенсіонерами, захоплено розповідали про нові книги, які побачили світ у видавництві «Буква», ділилися спогадами і планами на майбутнє… І раптом обірвалися життя. Обидва. З різницею у кілька тижнів спочили. Спочатку Галина Семенівна, а потім Анатолій Іванович. Коронавірус не пожалів і їх.

24 травня було 40 днів по смерті Анатолія Гая. Завідуюча бібліотекою-філією №10 Ганна Нагорна не могла не віддати шану письменнику, редактору, частому гостю книгозбірні, своєму давньому другові і…щирій подрузі Галочці Гай. Тому до бібліотеки запросили лише найближчих друзів, сусідів, колег, найвідданіших читачів, щоб згадати талановитих і добрих людей на вечорі пам’яті «Коли вмирають Солов’ї, земля вмивається дощем…». Звичайно, більше говорили про Анатолія Івановича, але не говорити про Галину Семенівну було неможливо. Адже вони завжди були тандемом, справжньою парою, яка не розставалася ні в радості, ні в горі.

Ганна Григорівна багато розповідала про Гаїв (Так, саме про «Гаїв». Їх усі так називали), про дружбу, про спільну роботу, курйози… Зі щемом згадували про роботу і дружбу з талановитою сім’єю Віктор Євтушенко та Леонід Гажала. Про знайомство і співпрацю з родиною Гаїв говорили колишня та діюча завідуючі бібліотекою-філією №9 Тетяна Сулейманова і Катерина Волинець. Не могли змовчати і не сказати хоч кілька слів про видатних білоцерківців Ольга Ламкіна та Марина Василенко.

Здивували усіх десятикласники БЗШ №5, які разом з учителькою української мови та літератури Ларисою Яковенко створили сайт, присвячений Анатолію Гаю і представили його на розсуд прихильників його творчості. А там тексти творів, інтерв’ю і фото, фото, фото… де зі світлин посміхається Гай.

Якщо чесно, то писати важко… Навіть згадувати важко… Бути на вечорі було важко… Говорити виступаючим, стримуючи сльози, було важко… А не говорити про таких людей, особистостей просто неможливо. Ми зобов’язані їх пам’ятати. Тоді вони житимуть вічно.

Олександра Нагорна.