До 100-річчя Української революції

21 березня 2019 року в приміщенні «Музею Української революції 1917 – 1921 рр.», який входить до складу «Національного музею історії України», відбувся захід, присвячений історії діяльності «Козачої Ради Правобережної України» (скорочено «Козача Рада»), підпільної організації, створеної у серпні 1921 року в Білій Церкві з метою підготовки антибільшовицького повстання в Україні. 

 

Із вступним словом виступив керівник цього музею, відомий дослідник подій Української революції Олександр Кучерук.

 

Про дослідження діяльності «Козачої Ради» та долю її учасників розповів провідний редактор відділу методично-краєзнавчої роботи Білоцерківської централізованої бібліотечної системи, кандидат історичних наук Сергій Бурлака.

 

Він зазначив, що історія антибільшовицького повстанства 1921–1922 років дотепер залишається однією із недостатньо вивчених сторінок Української революції. Це в повній мірі стосується виникнення та діяльності «Козачої Ради», яка прагнула стати одним із центрів керівництва повстанськими силами в Україні. Однак, С. Петлюра та Ю. Тютюнник на той час уже не вірили у можливість безперешкодного та ефективного функціонування на території України загальнонаціонального повстанського центру. Саме тому вони визнали «Козачу Раду» лише як «центр інформаційної роботи на Правобережній Україні». 

 

Попри це, вже до лютого 1922 року вона розробила план повстання: всю Україну розподілила на 22 повстанські райони, призначила командуючих фронтами, начальника штабу, здобула технічні засоби для видання підпільної газети, встановила зв’язок з повстанськими загонами Гайового, Трейка, Якубовича та ін.

 

Розширення соціальної бази підпілля, збільшення чисельності організації таїло загрозу її викриття. До складу організації проникли секретні агенти, які виявили керівників, зв’язки, явки, конспіративні квартири. В ніч з 4 на 5 березня 1922 року Київською Губернською Надзвичайною Комісією розпочалася ліквідація «Козачої Ради». Розправа над її учасниками була лютою і кривавою: 47 осіб було засуджено до смертної кари, 39 до тривалих термінів позбавлення волі. 

 

Не дивлячись на віддаленість тих подій, ланцюжки пам’яті зв’язують їх із сьогоденням.

 

Підтвердженням цьому стали виступи нащадків розстріляних учасників «Козачої Ради» Ольги Григорівни Мороз та Тетяни Григорівни Скрипник, які доводяться онучками Івана Васильовича Тарасенка та племінницями його 19-річної дочки Марії. Їхній батько Григорій, на той час студент Київського університету, також був арештований по цій справі. Вони доповнили надану інформацію сімейними спогадами і переказами, власними дослідженнями. Обидві жінки через все своє життя пронесли пам’ять про своїх рідних, які віддали життя в ім’я самостійної соборної України. Вони беруть активну участь у суспільно-політичному житті країни, є членами Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих, товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, опікуються дітьми сиротами. Про цю їх діяльність розповів близький друг сім’ї, уродженець Білої Церкви, шістдесятник Вадим Федорович Пеньковський.

 

Також у заході взяв участь Андрій Андрійович Матвієнко, племінник Насті Гудимович, розвідниці Сірожупанної дивізії, зв’язкової «Козачої Ради» і подруги Марусі Тарасенко, яка також була розстріляна згідно вироку більшовицького трибуналу. Він надав дослідникам не відомі раніше фотографії.

 

Завершився захід виступом учасниці ІV етапу конкурсу учнівських наукових робіт Малої академії наук, учениці 11 класу БНВО «Ліцей - МАН» Валерії Дмитренко. Вона прочитала вірш відомого українського літературознавця, ученого, дипломата, поета, громадського діяча Микити Мандрики «День успіння в 1922 р.», присвячений пам’яті учасникам «Козачої Ради Правобережної України», героїчним борцям за волю і свободу України.

Олена Бульда.