Як довго ця війна триває…

Найстрашніше у світі слово – це «війна». А якщо вона ще й чужа… Скільки їх, зовсім юних воїнів-інтернаціоналістів полягли в афганських ущелинах, а ще більше живуть з пораненою душею, яку і через три десятиліття «палить афганська гроза».

На зустріч «Афганістан… Війну ту не забути» з читачами – десятикласниками БЗШ №5 до бібліотеки-філіалу №10 завітав письменник, кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня, «Козацька слава» ІІ ступеня, «Георгія Переможця» ІІ ступеня Анатолій Іванович Гай, який у той страшний час лихоліття був військовим кореспондентом в Афганістані.

Звичаї, традиції народу, життя дітей і жінок у далекій країні, ставлення афганського населення до воїнів – таке забути неможливо.

Слухаючи розповідь очевидця, усі мимоволі відчували гордість за «афганців». Адже молоді люди, по-перше, йшли туди не за орденами і медалями, а свято вірили, що несуть добро і визволення народу Афганістану. А, по-друге – показали вірність присязі та обов’язку.

Щоб молоде покоління читачів мало змогу дізнатися ще більше про Афганську війну, Анатолій Іванович ознайомив старшокласників зі своїми книгами: «На тих афганських рубежах», «Біла Церква – Афганістан – Вічність», «Хамаль – місяць весняний» тощо.

Сьогодні нашому гостю дуже болить те, як зараз ставляться до хлопців-інтернаціоналістів, адже для них те жахливе десятиліття не закінчилося. Афганська війна приходить у сни і не тільки.

Вже 30 років сивим пасмом закосичена дата – 15 лютого. Та пам’ять не згасає. «Роки летітимуть, мов журавлі, // Та не полегшає втрата // Доки ходитиме по землі Мати солдата».

Шануймо наших героїв!

Ганна Нагорна.