Геноцид українського народу

Ось вже 85 років щемить, тужить зранене серце українців, котиться пекуча сльоза скорботи і ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто помер від голоду.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули під час голодомору, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі, бібліотекарі філії №2 присвятили годину-реквієм «Геноцид українського народу».

Те, що відбувалося в Україні у 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час.

Учасниця заходу Ольга Максимівна Бойко розповіла, що її батьки, щоб спасти родину виїздили до Західної України – роздобути хоч трошки харчів для своїх дітей. В той же час тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції. Ці події торкнулися кожної української родини, тому всі учасники заходу ділилися сумними спогадами.

Запалені свічки, символізували скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Це – знак пам’яті. Це – світло очищення задля майбутнього. І нехай світло свічки буде даниною тим, хто пішов від нас у 1932-1933 роках.

Галина Стадник.