• Вогонь скорботи в серці навіки…

    Вогонь скорботи в серці навіки… Вогонь скорботи в серці навіки…

     

    Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932-1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

    Задля збереження та вшанування пам’яті невинно убієнних українських селянпрацівники бібліотеки-філіалу №6 провели годину-реквієм «В руках, що виростили хліб не залишили і зернини…» для учнів 4-А класу БЗШ №23 (класовод Інна Ковтун).

    Захід розпочався зворушливою піснею «Свічка» у виконанні Оксани Білозір, яка присвячена усім загиблим під час голодомору.

    Завідувачка бібліотекою Надія Гаврилова разом з присутніми пройшла стежками болю і мук страшного голодомору на родючих чорноземах України, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Розповідь доповнила відео-презентація «Голодомор в Україні 1932-33 роки».

    Діти перейнялися почутим і побаченим. Їх хвилювало питання чому вмирали? Адже в Україні такі багаті і родючі землі? «А відповідь проста, – зауважила Надія Миколаївна, – бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини. Це було не стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор. Тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути».

    Говорили на заході мовою фактів та спогадів. Діти прослухали спогади Марії Рибченко, жительки Білої Церкви, мешканки вулиці Мельника із книги «Голодомор в Білій Церкві». Звучали вірші Д.Білоуса «Ти кажеш не було голодомору», Н.Красоткіної «Голодна смерть», Ю.Клена «Прокляті роки», А.Листопада «Остання колискова». А книжкова виставка «Україна пам’ятає – світ визнає» детально розкрила причини і наслідки сталінського геноциду проти українського народу.

    Учасники заходу вшанували пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання.

    Шматочок запашного теплого українського хліба став символом добробуту і достатку нашої рідної неньки України.

    А щоб подібне не повторилося ніколи:

    Згадаймо їх – вони колись жили

    Зронімо сльозу і хай не згасне свічка!

    Вони вземлі житами поросли,

    Щоб голоду не знали люди вічно!.

     

     

    Людмила Романюк.



    Поділись з друзями:




Біла Церква

Одними з найбільш значних культурних та освітніх
центрів міста є державні публічні бібліотеки!



Централізована бібліотечна система Білої Церкви обслуговує 50873 читачів!

Це більш ніж 25% населення всього міста!

Докладніше