Віктор Міняйло – переможець конкурсу «Коронація слова» у номінації «Золотий письменник»

15 червня було оголошено цьогорічних лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова». Приємно відзначити, що одним із переможців у номінації «Золотий письменник» (наклад виданих книжок сягнув понад 100 тисяч примірників друкованих творів) став білоцерківець Віктор Міняйло.

Як відзначалося на конференції, присвяченій творчості Віктора Міняйла з нагоди його 95-річного ювілею: «Віктор Міняйло – це письменник, який є справжнім обличчям української літератури. Це українська історія, це українська мова, це українська література. Йому пощастило, що його твори не розбирають у школі на гвинтики, але нам не пощастило, що такий талант не отримав широкого розголосу. З іншого боку, взагалі дивно, як його книги змогли вийти друком у 70-ті совєтські роки. Опис українського життя у 20-ті роки, повість про Україну в роки Другої світової війни різко відрізняється від широко відомих творів інших авторів. Це твори без закликів і без висновків. До висновків читач приходить сам.

Те, що твори написані і видані ще за совєтських часів, надає їм особливої ваги, оскільки написані свідком і учасником подій, які ще тоді не пішли в далеку історію. Зараз можна написати гарні книжки з потрібної точки зору, але це вже буде зовсім інше. Книги Віктора Міняйла – про те і звідти.

«Зорі і оселедці» та «На ясні зорі» розповідають про Україну 20-х, про те, як вповзала у життя українців совєтська влада, і як при цьому змінювалися люди. Автор вдався до хитрощів, написавши романи від імені простодушного сільського вчителя, який зовсім навіть не проти того, що відбувається, але щойно думка вимагає якихось висновків, вони виявляються невтішними.

Трилогія «Посланець до живих» – «Кров мого сина» – «Останній рубіж» («По цей бік правди» у постсовєтській редакції) – це неповторний роман про Україну у Другій світовій війні. Це розповідь про початок війни, про початок оборони, про життя за окупації. В нашій літературі ще є твори про життя за окупації? Не про героїчних партизанів, а про життя за німецької окупації упродовж двох років. Про те, як на окупованій території працювали старости з місцевих мешканців. Зрадники, еге ж? До яких у двір заходили німці, і призначали старостою, а він відмовлявся, а до стінки ставили його сім’ю, і тоді він казав «Добре». А через два роки приходили совєтські визволителі і знову ставили до стінки. Про те, як чинили свої подвиги партизани. Подвигів партизанів найбільше боялися тутешні мешканці. Тому що знали: село чи куток міста буде обов’язково покарані. І партизани про це знали також.

«Вічний Іван» написаний вже пізніше. Ця книга відрізняється за стилем від інших. Тут автор додає сарказму в описах навернення села до комунізму. Місцями з’являється нечиста сила власною персоною, але від цього реалізму у книзі не меншає. А з погляду сьогоднішнього дня знаєш, що пройде трохи часу, і до героїв роману прийде Великий Голод.

Окремо не можна не зауважити і не відзначити, яка у всіх творах українська мова. Важко утриматися і не взяти записничка, та не виписувати собі словечка і вирази, і приказки, якими наповнені ці твори. Деякі з них зараз і не почуєш, але вони точно ходили серед нас, і мусять ходити і надалі.

Віктор Міняйло – лауреат Шевченківської премії, він мешкає у Білій Церкві... Потрібно відсунути вбік всі інші книжки і прочитати негайно все, що написав цей геніальний письменник. А коли знайдеться талант, і зробить за цими книжками кіно, то тоді справжню Україну побачить увесь світ».

Вітаємо письменника з перемогою у конкурсі та бажаємо міцного здоров’я і довголіття. Запрошуємо усіх бажаючих завітати до книгозбірень міста і прочитати твори шанованого земляка.

Олена Бульда.