• Рівняння на героїв

    - Головне - вже в першому бою показати, що ти не боягуз. Тоді і ставлення до тебе буде відповідним, — ділиться зі школярами колишній воїн-десантник Віктор Поліщук.


    У читальному залі Білоцерківської дитячої бібліотеки № 1, яку очолює В.Г. Шлапацька, вже зранку напружена тиша. Здається, що кожен з присутніх тут дев`ятикласників міської гімназії № 1 боїться пропустити хоча б одне слово з хвилюючих спогадів тих, хто понад 20 років тому виконував свій солдатський обов`язок у далекому Афганістані.

    Той же Віктор Степанович Поліщук, виявляється, у десантники готувався мало не зі школи: стрибав з парашутом, освоював техніку східних одноборств. Проте реальна війна, на яку потрапив на початку 80-х, виявилася набагато страшнішою і жорстокішою, ніж уявляв він до цього. Пригадав небезпечні рейди в розташування душманів, знищені склади зі зброєю та наркотиками. З кожного з таких рейсів міг і не повернутися. Але в критичні хвилини завжди виручали військова виучка та надійне плече друзів. Про таке ганебне явище, як дідівщина, зізнається учням, на війні і не чули. Навпаки, кожен з досвідчених солдат намагався у бою прикрити новачка та захистити його від небезпеки. Сам колишній десантник повернувся додому з двома пораненнями та орденом Червоної Зірки за мужність.

    А ось Анатолію Миколайовичу Товстоногу, який до армії працював у колгоспі водієм, в Афгані довелося носити зелений кашкет прикордонника. Проте виконував там звичні обов`язки — водив машини по гірських дорогах. Пам`ятає, як одного разу мало не зірвався разом з бензовозом у глибоку прірву. І як водій одного з БТРів, ризикуючи життям, буквально виштовхав його машину від небезпечного краю.

    — Нерідко нас запитують, — зізнався школярам голова Білоцерківської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану Василь Васильович Косоротов, — так перемогли ми в цій війні чи, навпаки, програли? І я відповідаю, що перед нами і не ставили завдання перемагати. Ми йшли туди охороняти цивільні об`єкти, будувати шляхи, захищати населення. Багато хто з автомобілістів (а Василь Васильович і сам служив у автомобільній роті) до Афганістану ледь вміли стріляти. Не кажучи вже про те, щоб водити колони по гірських перевалах, долаючи ожеледицю і постійно наражаючись на небезпеку підірватись на ворожому фугасі. Усьому навчалися на ходу.

    На жаль, не всім пощастило вижити. І коли ветеран почав пригадувати обставини загибелі одного із своїх підлеглих, який буквально закрив своїм тілом ще не обстріляного солдата, весь зал завмер, наче намагаючись стримати биття власного серця.

    Справді, будь-яка війна — це завжди трагедія. І для людини, і для держави. На жаль, у далекому Афганістані у справжній"гордіїв вузол" тоді зв`язались багато протиріч - міждержавних, релігійних, соціальних, родоплемінних... Тож тільки з часом стало очевидним, що будь-яка армія тут безсила.

    — Все пізнається в порівнянні, — нагадав школярам ще один колишній афганець, керівник філіалу Міжнародного фонду "Солдатське братерство без меж", підполковник запасу Євген Іванович Подсольонов. — Тепер, коли в Афгані хазяйнують вже американці та їх союзники, місцеві жителі віддають належне нашому солдату. Адже, виконуючи присягу, ми прийшли туди не завойовувати, а допомагати людям. І не наша провина, що були втягнуті у жорстокий конфлікт. Більше того, тепер, коли постала реальна загроза ескалації з афганської території тероризму та наркотиків, тодішня місія Радянської Армії виглядає вже в іншому світлі.

    Від імені своїх товаришів Євген Іванович передав дитячій бібліотеці кілька примірників унікальної книги "Територія честі", яка щойно вийшла друком в одному із столичних видавництв. І яку складають хвилюючі спогади-роздуми багатьох колишніх афганців, переважно білоцерківців, про минулу війну і про те, як їм живеться після неї.

    До речі, наприкінці зустрічі деякі школярі зізнавалися, що тепер їх уявлення про афганську війну значно відрізняються від тих, які вони мали, передивившись лише фільм "Дев`ята рота". Певно, зміниться і ставлення до самих афганців.

    Адже нині, повідомив В.В.Косоротов, тільки в Білій Церкві живе понад тисячу колишніх воїнів-інтернаціоналістів, які чесно виконували свій громадянський обов`язок у одній з найгарячіших точок планети. Але чи користуються вони тією увагою і турботою держави, на які заслужили? І чи захочуть сьогоднішні хлопці, знаючи цю ситуацію, теж ставати "під рушницю" (хоча б і під егідою ООН) вже у нових "гарячих" точках нашої планети? Адже почуття патріотизму, впевнені ветерани, виховується в молоді не словом, а діями політиків, увагою держави.

    У тій же Білій Церкві стосовно військово-патріотичного виховання молоді сьогодні досягнуто повне взаєморозуміння між місцевою владою, управлінням освіти та громадським об`єднанням афганців. Досить сказати, що нині активісти останнього щодня проводять по три-чотири зустрічі у школах, бібліотеках, у власній штаб-квартирі, де розташовано документальну фотовиставку про афганські події. До речі, біля цієї виставки ми зіткнулися з тією ж приголомшливою реакцією тепер вже п`ятикласників на побачене і почуте, що була і в бібліотеці.

    Кілька днів тому покладено початок музею воїнів-афганців у міській спеціалізованій школі № 12, готується місцева Книга пам`яті героїв-афганців, що, на думку В.В. Косоротова, має стати підручником з патріотичного виховання міської молоді.

    Ми звично говоримо — естафета пам`яті. А чи завжди усвідомлюємо, як важко наповнити ці слова реальним змістом?

    Тетяна Іваненко

    Київська правда .- 2009 .- 27 лютого.- С.3



    Поділись з друзями:



Біла Церква

Одними з найбільш значних культурних та освітніх
центрів міста є державні публічні бібліотеки!



Централізована бібліотечна система Білої Церкви обслуговує 50873 читачів!

Це більш ніж 25% населення всього міста!

Докладніше