• Хто ж він, істинний бібліотекар? Бібліотекар – душа справи... (есе)

       Працювати у Білоцерківську міську ЦБС ми обоє прийшли одного року і в один день – 3 серпня 1981-го. Юна Катерина Волинець (дівоче прізвище Комісаренко) – молодим спеціалістом після закінчення Київського обласного культурно-освітнього училища, а я вже з восьмирічним стажем роботи та Київським інститутом культури за плечима. Трудову діяльність вона розпочала у читальному залі центральної бібліотеки, куди  незабаром переведена була й я.
      Обидві ми з сіл Київщини, що в дечому визначає схожість наших поглядів на життя та суспільну мораль. Адже сільське життя – це як “діагноз” у найкращому розумінні цього слова, нагородило нас талантами та викохало ліричні душі. Хоча у нас ще один спільний діагноз – вже медичний – цукровий діабет, який зблизив нас тісніше вже тепер, хоч і раніше завжди були у добрих стосунках, проте не таких товариських і приятельських, радше – ділових.
      Катя, Катруся, Катерина, Катюшенька... Таким красивим ім’ям назвали дівчинку мама Ганна Карпівна і тато Василь Петрович – колоритним, лірично-ніжним, чуттєво-розкішним. 
      А п’ятдесят років тому квітучою весною народилася Катруся у селі Луб’янка, що на Рокитнянщині, яке зорить у її серці теплим спомином, невмирущою пам’яттю щасливого дитинства, тихим смутком і радістю.


      Ось як сама вона його згадує: “Думками поринаю у світ дитинства. Такого далекого і недосяжного. У теплих спогадах зринають кольорові картинки дитячих років. Он корівка пасеться, тато з роботи йдуть, бабуся стомлено схилились на ворота, матуся готує вечерю. Стою на березі свого дитинства і розумію, що нема дороги вже назад з полону бабиного літа. Бо вже вересень розбризкав золото на коси, а я стою, натхненно слухаю вінок мелодій молодого вітру”.
      Непростими життєвими сходинками торувала свій шлях Катерина Василівна. Не всі вони були устелені квітами рути-м’яти, а перемежовувалися високими і низькими, складними й крутими. Відзначається Катя великодушністю: в інших бачить тільки добре, високе, гарне. Сама – небайдужа, небагатослівна, людина справи, дії, добра і любові. Для кожного знайде добре слово підтримки, похвали, одобрення... А ще, добре знаючи непрості випадки в її житті, стверджую – безстрашна і мужня, здатна приймати розсудливі і мудрі рішення у скрутні хвилини та робити такі сміливі вчинки, на які мало хто з нас зважиться.
       Для мене особисто її стійкість у житті, оптимізм, відповідальність, цілеспрямованість, самовідданість у роботі є вагомим стимулом для наслідування. А ще з нею завжди цікаво. Вона нікому й ніколи не дає впасти у відчай.
      Чимало перепало від мене на горіхи Катерині Василівні у перші шість місяців її завідування бібліотекою. Дуже вже та бібліотека вимагала нового дизайну в оформленні не тільки приміщення, а й прилеглої території. Потрібні були кардинальні зміни. Довгі, нічим не оформлені і не оздоблені пусті коридори бібліотеки навівали меланхолію. Але ж дитяча бібліотека повинна бути яскравою, цікавою, привабливою, казковою, інтригуючою, веселою і світлою, оригінальною, пізнавальною, щоб пробуджувати інтерес у маленьких відвідувачів. А що було перед вікнами бібліотеки? Купи недопалків, обгорток, які викидали мешканці з вікон багатоповерхівки та нанесене вітром сміття – і це на центральному бульварі міста. 
      Віддаючи належне молодому керівникові, вона енергійно взялася до справи. Максимальних зусиль, таланту, знань, естетичних смаків, трудового запалу і нестримного бажання зробити свою бібліотеку найкращою, довелося докласти всьому, очолюваному нею колективу, щоб змінити дизайн та оформлення приміщення, облаштувати прилеглу територію і не просто облаштувати, а зробити найкращий альпінарій не тільки по бульвару, а й чи не в усьому місті. Трудилися всі не покладаючи рук. Читачі олійними фарбами розписували стіни коридору та фойє бібліотеки. Оживали казкові та літературні герої, з’явилися звернення до відвідувачів, розквітли національні символи: прапор і герб. На очах бібліотека перетворювалась на казковий палац.
       Люди по різному віддають себе роботі.  Моя колега по суті така: якщо робити щось, то до пуття, якісно, з вигадкою і фантазією, якнайкраще. І так в усьому. Справи завідуючої завжди відповідають етичним поглядам, професійному баченню, поміркованості, що ніколи не дають втратити себе. Вся в нових ідеях, позитивно налаштована на здобутки і радість від їх вдалого втілення.
      Пригадую, як кілька років тому бібліотекар Світлана Могорит, захищаючи честь Київщини аж в Луганську на Всеукраїнському бібліотечному форумі, представляла новий проект бібліотеки №9  по роботі з юнацтвом, який зайняв перше місце в області і теж здобула призове місце. Електронну презентацію проекту та ознайомчу електронну візитівку Білої Церкви готувала Катерина Василівна разом з сином Женею. Це була перша електронна презентація у нашій ЦБС. Першою в ЦБС Катерина Василівна запровадила й електронний облік читачів та видачу електронних довідок.
      Взагалі, у роботі бібліотеки №9 багато новизни: успішно втілено проект центру дошкільного розвитку “Дошколярик”, скайп-конференція з дитячою письменницею Іриною Потаніною, яка проживає в Італії, творчі зустрічі з письменниками Сквирщини та Ставища. А яку книжку саморобку підготувала на Всеукраїнський конкурс дитячої творчості читачка її бібліотеки Зоряна Губрій, прямо диво з див! Вона ж і отримала І місце в області.
      Перша саморобна книга “Хай осяває доля величава благословенне місто Ярослава” була у бібліотеці №9, потім – плакат про кращого читача, саморобна оригінальна книга про бабусь-бібліотекарів її колективу та їхніх внучат. А ще свято Наума для колегіантів, благодійна акція виставка-конкурс саморобних різдвяних листівок “Нова радість стала” – все це її щоденні турботи, робота серця і душі. За всі ці здобутки та сумлінність в роботі Катерина Василівна нагороджена Нагрудним знаком “Відзнака міського голови” та подякою Управління культури і туризму Київської облдержадміністрації.
       Знаючи велику відданість своїй роботі, навіть рідні допомагають їй у цьому. Сестра Оля працює у зеленому господарстві Києва. Коли ж зайшла мова про створення альпійської гірки біля бібліотеки, вона спеціально приїхала, щоб привезти потрібні квіти, які ростуть на північній стороні. Син Євген з’їздив  в Умань і там у кам’яному кар’єрі вибрав спеціальні камені та доставив їх до бібліотеки. Взагалі-то все комп’ютерне забезпечення бібліотеки на Жені. Неодноразово він виступав і в ролі Діда Мороза на концертах бібліотечного ансамблю “Калина”, навчаючись ще у школі, а зараз, разом із своєю дружиною Лесею, добре вжилися в ролі Діда Мороза і Снігуроньки у бібліотеці №9.
    Катерина Василівна – особистість багатогранна. Окрім відданості своїй сім’ї і родині, вона віддана і роботі. Хоча, здається, поняття родина й робота для неї тотожні. Катерина Волинець з тих людей, які цінують той світ, який їх оточує і прагнуть завжди утверджувати добро і любов. Ця жінка не з тих, хто переконаний, що щастя там, де нас нема. Своє щастя, навіть маленьке, майже непомітне, потрібно плекати в душі – переконана вона.
       Вона щаслива, коли милується красою землі, яку обробляє, коли бачить усмішку свого внука Данилка, коли відчуває свою потребу в роботі.
      Час швидко перегортає сторінки нашого життя – радісні і трагічні, веселі й непомітні, величні й буденні. Далеченько від Білої Церкви, у селі Нова Пустоварівка, стоїть новенька, зведена її пучками і  серцем хатинка. Її тиха радість і, як вона сама скептично говорить, “довгобуд”. Скільки сили, надії і віри вклала вона у цю сільську садибу, долаючи перешкоди, відстані, пристосовуючись до нерегулярного автобусного сполучення. Недоспані ранні світанки і безмежна любов до землі, закоханість у село, бо сама народжена селом, до кінця буде віддана йому. Навіть інтонація її голосу змінюється на теплішу, якусь затишну, коли розповідає про своє господарство.
      Окрім любові, земля потребує багато сил і часу, повної самовіддачі й належної уваги, інакше не отримаєш смачних городніх дарів: червонощокої полуниці, синьобокого винограду, сонцедайних абрикос, зеленооких огірочків, гордовитих помідорів, сортової картоплі й біленької, з вигнутою спинкою, квасольки, якими щиро пригощає господиня своїх знайомих.
       А город великий, є над чим спину гнути і що рясним солоним потом зрошувати. За це їй доля подарувала доброго порадника-сусіда дядька Павла, який безвідмовно підкаже й порадить, покаже й допоможе. З оптимізмом Катя дивиться в майбутнє, бо в селі їй добре, вона ним живе. Біля землі, у роздумах і спогадах, шукає найсвятіше і найдорожче, що визначає силу її буття. 
      При зустрічах з нею завжди почую якусь слушну пораду щодо господарювання: насіння квітів краще спочатку сіяти на городі, там і земля пухкіша й сонця більше, а вже потім розсадою пересаджувати у квітник; з метою економії фінансів при будівництві тераси металеві стовпчики можна замінити дешевшими азбестовими; альпійську гірку спорудити краще на підвищеній місцині, а далі – детальна технологія роботи. 
      Мені цікаво слухати, коли вона починає щось розповідати, бо повчитися в неї є чого. Життєвий досвід багатший за мій, хоча я й старша за неї чималенько. Довелося попрацювати в газовому господарстві свого часу. Та й зараз у вихідні Катерина Василівна працює в СОЦИСі, об’їздила більшу частину населених пунктів Київської області, побувала у селах Вінниччини, Черкащини та спілкуючись з людьми різного віку, різних соціальних груп, тож психологію і філософію людинознавства вивчила добре.                                   
      Є у неї таке дуже делікатне вміння: тонко-тонко відчувати настрій кожної людини, її переживання і внутрішнім чуттям єднатися у співпереживанні й розвіювати хвилювання.

    Тетяна Пустовіт.



    Поділись з друзями:



Біла Церква

Одними з найбільш значних культурних та освітніх
центрів міста є державні публічні бібліотеки!



Централізована бібліотечна система Білої Церкви обслуговує 51496 читачів!

Це більш ніж 26% населення всього міста!

Докладніше